Гендерний аспект у вихованні дошкільників

Тема гендерного виховання  є дуже актуальною, інтимізація життєдіяльності дошкільника – щирі, довірливі стосунки між дорослим і дитиною, особистісне спілкування; актуалізація проблеми статевого виховання дошкільників, необхідність врахування педагогом особливостей розвитку хлопчиків та дівчаток.

Розвиток особистості, в основі якої лежить формування людиною своїх життєвих ролей, не може бути гармонійною без гендерно-рольової соціалізації.

Вихователь має знати, що недоліки формування гендерних ролей призводять до порушення статевої та гендерної ідентичності, а це, зокрема, може стати причиною проблем у між статевих контактах, сімейному житті, вихованні дітей.

Перша статева ідентичність, тобто знання своєї статевої належності відмічається науковцями вже в 1,5 року є найстійкішим стрижневим елементом самосвідомості. З віком обсяг і зміст цієї ідентифікації змінюються, при чому це часто пов’язано з розумовим і соціальним розвитком дитини.

Дворічний малюк уже знає свою стать, але ще не вміє обґрунтувати цю атрибуцію. У три-чотири роки дитина вже чітко розрізняє стать оточуючих людей (різна реакція на чоловіків і жінок простежується у немовлят уже у 7-8 місяців), але часто асоціює її за чисто зовнішніми ознаками, наприклад, одягом, і допускає зворотність, можливість зміни статі.

У два роки більшість дітей вже цілком здатна ототожнювати себе з іншими людьми за статевими ознаками. Наприклад, хлопчики помічають свою схожість з батьками або іншими чоловіками, починають зараховувати себе до тієї самої категорії.

Діти трьох років не лише правильно визначають стать оточуючих людей, а й вже досить чітко знають про те, що залежно від статі до людини висувають різні вимоги. Дівчатка, як правило, надають перевагу іграм у ляльки, зображуючи при цьому мам, бабусь, сестричок, вони люблять себе прикрашати тощо. А хлопчики переважно грають технічними іграшками, відображаючи діяльність водія, пожежника, міліціонера, військового. До п’яти років діти вже чітко диференціюють типові заняття дорослих.

Спілкування хлопчиків і дівчаток 4-5 років має особливий характер: з одного боку, це спілкування у грі, де ролі розподілені відповідно до статі, з другого, - безпосереднє спілкування з однолітками. Усвідомлюють постійність своєї статі та ким будуть у майбутньому.

У 6 - 7 років настає завершальний етап у формуванні статевої ідентичності. На цьому етапі відбувається диференціація статевих ролей, вибір певних видів ігор, певних компаній. Саме в цьому віці з’являються одностатеві компанії ровесників.

Гендерна педагогіка – це сукупність підходів, спрямованих на створення комфортних умов у навчальному закладі щодо соціалізації дітей, важливою складовою якої є само ідентифікація дитини як хлопчика або дівчинки.

Вимогою часу стало нове прочитання і нове розуміння освітнього досвіду видатних педагогів. Це дає відповідь на багато запитань стосовно гендерного виховання хлопчиків та дівчаток, принципів гендерної рівності у вихованні обох статей сучасними «новаторами».

Як хлопчики, так і дівчатка отримують інформацію про те, як вони мають поводитися від батьків, друзів, а також через ЗМІ. Соціальне оточення не завжди є об’єктивним в оцінці поведінки статей і справедливим у вимогах до них. Воно часто нав’язує свої вимоги, відповідно до яких діти різної статі мають поводитися по-різному.

Як тут не згадати Януша Корчака щодо виховання хлопчиків та дівчаток в його «Правилах для життя»: «Я часто чую, як про дітей кажуть: «Усі вони такі». На­приклад: «Усі хлопчиська – хулігани і бруднулі». Або: «Всі дівчатка – плаксійки і ябеди». Це не так, кожного треба пізнавати окремо й окремо оцінювати та пізна­вати не поверхово, а ґрунтовно. Важливо не тільки те, що людина каже, а й те, що вона думає і відчуває, і чому вона така, а не інакша. Тільки лінива людина, яка не любить думати, каже: «Усі вони такі».

...Хлопчикові так само як і дівчинці, хочеться бути гарним, тільки він у цьому не зізнається. Хлопчи­кам важче бути чистими, бо вони люблять рухливі ігри... Але вони не бруднулі. Просто хлопчиків вабить усе швидке, вони менш терплячі, то і зошити в них не в такому порядку. Але стараються хлопчики не менше... І вони сором'язливі не менше, ніж дівчатка. Є ігри, в яких дівчатка заважають, а є і спільні. Адже може дівчинка бігати краще за хлопчика, тож чому тоді хлопчикові не можна гратися у ляльки?

...Мене не обходить, що хтось маленький чи ве­ликий і що про нього кажуть інші: гарний, негарний, розумний, нерозумний; мене не обходить, добре він навчається, гірший за мене чи кращий, дівчинка це чи хлопчик. Для мене людина гарна, якщо приязно ставиться до людей, якщо не бажає і не робить зла, якщо вона добра».

Антон Макаренко вважав, що «виховання дівчин­ки чи хлопчика – це передусім формування культури особистості, виховання її як майбутнього сім'янина, формування в неї почуття любові, власної гідності, яке включає самоповагу й повагу до інших».

Здійснення виховної роботи з дошкільниками пе­редбачає високий рівень гендерної культури вихо­вателя. Від використання ним виховних траєкторій залежить реальне здійснення реконструкції тради­ційних культурних обмежень у розвитку особистості дошкільника, створення умов для максимальної ре­алізації і розкриття здібностей дівчаток і хлопчиків у процесі педагогічної взаємодії.

Цінностями гендерної культури педагога є:

• усвідомлення абсолютної цінності прав чоловіків і жінок, свободи особи;
• усвідомлення себе як особистості, здатної впли­вати на гендерну ситуацію в державі;
• активна позиція щодо потреби участі в гендер­них перетвореннях;
• критичне сприйняття соціально-політичної ін­формації;
• розуміння рівноправної участі обох статей у по­літичному житті;
• лояльне і водночас вимогливе ставлення до обох статей;
• готовність відповідати за власні рішення та їхні наслідки;
• почуття власної гідності, толерантність, плюралізм, здатність до компромісу.

Рівноправність в освітньому процесі передба­чає:

• однакові педагогічні вимоги, тон і зміст звертан­ня до хлопчиків і дівчаток;
• статево нейтральні вимоги до дотримання пра­вил культурної поведінки, уникнення нав'язування стереотипів на зразок: «хлопчикам (дівчаткам) не личить...» тощо;
• орієнтацію на індивідуальний розвиток дитини, її здібності, уподобання, можливості оволодіння уні­версальними вміннями та навичками незалежно від статі;
• заохочення дітей до спільних занять, ігор, видів діяльності, уникнення статевого сепаратизму у спіл­куванні;
• однаковий доступ та заохочення дітей до ко­ристування різними іграшками, спортивним інвента­рем, приладдям;
• обговорення з дітьми проблем стосунків статей, наголошення на їхній рівності та взаємозамінності в сім’ї та суспільстві;
• привернення уваги вихованців до реклами, дитя­чих часописів, ілюстрованих матеріалів, які нав'язують традиційні стереотипи, статеві ролі чоловіків та жі­нок;
• демонстрування вихователями андрогінних рис, уникнення статево типізованих моделей поведінки.

Цінним орієнтиром у справі гендерного виховання є позиція видатного психолога-гуманіста Василя Сухомлинського: «Не має бути таких трудових відносин, щоб дівчатка обслуговували хлопчиків і звикали, таким чином, до ролі домогосподарки. Те, що треба робити в домашньому господарстві, однаково вміло й старанно мають робити чоловіки і жінки. Коли і є якийсь розподіл у самообслуговуванні, то він має бути тимчасовим: сьогодні хлопці виконують одну роботу, завтра – іншу».

Отже, узагальнюючи ідеї виховання хлопчиків та дівчаток, маємо відмовитися від диференційованого, обмежувального підходу до виховання дитини залежно від її статі, від статево відповідних традиційних очікувань на користь особистісного, індивідуального розвитку дитини.